Як за допомогою політики «Школа офлайн» держава повертатиме учнів до очного навчання

Надія Кузьмичова,

заступниця міністра освіти і науки України

Вікторія Третяк (В. Т.): Пані Надіє, чому «Школа офлайн» — це саме політика? Чим цей формат відрізняється від проєктів чи нормативних документів?

Надія Кузьмичова (Н. К.): Якщо говорити про проєкти, то вони — частина чогось більшого, якщо це більше існує. Якщо говорити про нормативно-правові акти, то це інструменти. Лише виданий нормативно-правовий акт абсолютно не гарантує змін. Щоб вони відбулися потрібен комплексний, багатоскладовий підхід — політика.

Проєкти і нормативно-правові акти — всередині політики. Тобто, щоб реалізувати політику, спрямовану на забезпечення дітям доступу до очної освіти, забезпечення її якості, а там, де неможливо забезпечити очну освіту, підвищити якість дистанційної, потрібно реалізувати не один проєкт. У межах політики «Школа офлайн» є окремі проєкти: по укриттях, по безпечних освітніх середовищах, по кадровому резерву, по українознавчому компоненту. Всі вони — складники більшого, а саме політики. І кожен із цих складників передбачає розроблення низки нормативно-правових актів чи внесення змін у наявні.

Не хотілося применшувати чи спрощувати компоненти того, над чим працювали. Тому й обрали визначення «політика».

В. Т.: Розкажіть докладніше про політику «Школа офлайн».

Н. К.: Ця політика має двоскладову мету: безпечна якісна очна освіта та якісна дистанційна освіта. Вона складається із чотирьох ключових компонентів.

1. Безпека — створення безпечних хабів. Тобто будуємо укриття в прив’язці до того закладу освіти, до якого буде можливість підвозити дітей, щоб у ньому навчалися діти не лише цього закладу, а й сусідніх закладів, філій, зокрема щоб можна було організувати навчання у дві зміни.

Та лише інфраструктури недостатньо. Треба, щоб батьки повірили, що в тій інфраструктурі безпечно. А коли батьки вірять? Коли навчений персонал закладу, є протоколи реагування на надзвичайні ситуації, коли батьки знають про спільну відповідальність не лише директора закладу освіти, а й Національної поліції, ДСНС, відповідних груп реагування.

2. Навчання дитини за місцем перебування. Суть цього компонента така: якщо діти мешкають у регіонах, де є доступ до безпечної очної освіти, то діти мають навчатися там у школах.

Одразу зроблю ремарку, бо часто це не зовсім правильно сприймається. Не йдеться, наприклад, що, якщо в Харкові буде створено одну підземну школу, то всі учні мають вийти на очне навчання. Не йдеться про Запоріжжя. Навіть якщо там зроблять 10—20 укриттів, то це не забезпечить 60—100 тисяч дітей доступом до очної освіти. Йдеться про Івано-Франківську, Львівську, Чернівецьку, Рівненську, Закарпатську області, Центральну Україну, де ще минулого року відновили очне навчання майже 95% закладів освіти, де є місця, укриття, які мають відповідні акти обстеження ДСНС. Якщо переміщені діти мешкають у населених пунктах цих регіонів, то цього року активно звертатимемо увагу батьків на те, що очна освіта за місцем перебування — це не дорівнює розриву зв’язків із попередньою школою, це нормальний процес. Він може бути складним. Може бути потрібна допомога і батькам, і дітям, і вчителям. Ми уже працюємо над тим, щоб її надавати. Іти в школу за місцем перебування — це не значить ніколи не повернутися у рідну школу. Це реакція на тут і зараз, на нові умови. Повернутися назад — це інший процес, який відбудеться, але ми не можемо спрогнозувати коли саме. Ми маємо бути гнучкими, а не чекати, коли завершиться війна.

Із 1 вересня 2024 року діти з офіційним статусом ВПО ще можуть навчатись там, де і навчалися. Цей рік — це рік підготовки до змін із 2025 року. Учителі, директори закладів освіти мають готуватися свідомо до того, що тих дітей, які вчаться в їхньому закладі, але мешкають в інших регіонах, доведеться відпустити з наступного навчального року і, відповідно, ставитись до цього відповідально, враховуючи не ставки вчителів і навантаження, а дитину і якість освіти для неї. Ще раз підкреслюю, що йдеться лише про те, щоб відновити очне навчання.

3. Навчання дітей, які перебувають за кордоном. Йдеться про інший підхід до дистанційки. Він продиктований тим, що зараз у класі середньостатистичної школи є різні категорії дітей. Наприклад, на Кіровоградщині в класі за списком може бути 5 дітей, які перебувають в Україні і вчаться дистанційно з різних куточків України, 10 дітей, які навчаються очно, 5 — перебувають за кордоном і не під’єднуються до навчання, а вчаться за сімейною формою. Крім цих категорій, в одному класі може бути ще 2—5 дітей, які перебувають на тимчасово окупованій території (ТОТ). А вчитель отримує одну зарплату, хоча й працює із чотирма різними категоріями дітей, витрачаючи в рази більше часу та сил.

Якщо діти вчаться у школі в іншій країні, то в українській школі вони мають можливість навчатися лише за українознавчим компонентом. Решту балів їм перезараховуватимуть з іноземних шкіл, МОН розробило відповідну шкалу рекомендацій для цього. Тому для сімейної та екстернатної форми навчання змін не буде. Адже якщо дитина за кордоном вчиться очно в школі, чи вчитиметься вона за повною програмою в українському класі продуктивно? Це нереально. Коли ми утримуємо цю дитину в класі за повною програмою, ми насправді імітуємо — навчання, навантаження на вчителя, кількість дітей у класі і так далі.

Тому пропонуємо, щоб такі діти вчилися дистанційно, в окремих українознавчих класах, розклад не конфліктував із розкладом навчання в країні перебування, принаймні для європейських країн, і всі будуть задоволеніші результатом. Українознавчий компонент — це скорочена програма, де вивчають лише деякі предмети, а саме: українську мову, українську літературу, історію України, географію, основи правознавства та «Захист України».

4. Навчання дітей, які перебувають на ТОТ. Пропонуємо для цих дітей організовувати педагогічний патронаж. Він дає вчителю більшу кількість годин, щоб зосереджуватись на навчанні тої чи тої дитини і гнучкість, щоб будувати зручний для неї графік, зважаючи на безпекову ситуацію і на те, що 95% дітей на ТОТ зобов’язані відвідувати школу окупантів, бо інакше це позначиться на батьківських правах їхніх батьків.

Також діти на ТОТ можуть залишитись навчатись у повних дистанційних класах, якщо дозволяє безпекова ситуація.

Мережа дистанційних класів і шкіл зміниться. Тому окремим компонентом є її перегляд. Це — наслідок організаційних змін у тих компонентах, які я перерахувала.

В. Т.: МОН наказом від 07.08.2024 № 1112 (далі — Наказ № 1112) затвердило нові порядок та умови організації навчання в умовах воєнного стану. Я так розумію, що це один із кроків для впровадження політики «Школа офлайн». На які наступні кроки, нормативні документи очікувати директорам шкіл найближчим часом?

Н. К.: Наступний документ — це зміни до Порядку формування кадрового резерву працівників для роботи у закладах освіти на деокупованих територіях України, затвердженого постановою КМУ від 17.10.2023 № 1112. Цей документ описує механізм, як потрапити в кадровий резерв, і те, як відбуватиметься професійне навчання зарезервованих осіб.

Але у ньому немає норм про фінансування. Це про забезпечення вчителів, які залишаться без навантаження внаслідок того, що скоротився контингент, а в школи немає, ким компенсувати. Що значить компенсувати? У дистанційних школах із ТОТ мінімум третина — це діти, які перебувають на ТОТ. Для таких шкіл скорочення навантаження ми не очікуємо. Воно навіть може зрости. Оскільки, навіть якщо зі школи підуть всі діти-ВПО, а цього не відбудеться, то за рахунок індивідуальної форми навчання з дітьми на ТОТ ставки компенсуються. Наприклад: п’ять дітей початкової школи, які на ТОТ, за індивідуальною формою навчання — це 20 годин на вчителя, тобто навіть більше ставки. Тому компенсація цих ставок потенційних, які можуть скоротитися, вона є в комплексній політиці.

До речі, тут ми знову повертаємось до того, чому «Школа офлайн» — це політика. Бо якщо ми розглянемо тільки один компонент «пішли діти-ВПО», то не видно цієї цілісності. Діти-ВПО пішли, але змінилось в іншому компоненті — в дітях на ТОТ. І на рівні закладу освіти це може бути збалансовано й компенсовано.

Якщо заклад не має дітей на ТОТ і у нього все одно відбулись зміни, які впливають на навантаження вчителів, тоді кадровий резерв — це один з інструментів, у якому можуть перебувати вчителі, отримувати середню заробітну плату. І це певна гарантія того, що не відбудеться соціального падіння їхньої фінансової спроможності.

Завершилось громадське обговорення змін до інших документів — Положення про дистанційну освіту, Положення про індивідуальну форму здобуття загальної середньої освіти.

Щодо змін до Положення про індивідуальну форму здобуття повної загальної середньої освіти  — вводимо дітей на ТОТ як додаткову категорію, яка має право навчатися за педагогічним патронажем. До цього такого права у цієї категорії дітей не було.

Щодо дистанційної форми здобуття освіти, вона, звісно, існуватиме. І додаємо дітей-ВПО, які можуть вчитись дистанційно, але за умов відсутності місць, відсутності укриття, відсутності закладів у регіоні і так далі.

В. Т.: Згідно з порядком, затвердженим Наказом № 1112, у закладах освіти, діяльність яких була зупинена, оголошується простій або трудові договори з працівниками цих закладів освіти призупиняються. Хто ухвалюватиме рішення про простій чи призупинення трудових договорів?

Н. К.: Таке рішення ухвалюватиме засновник закладу освіти. Важливо розуміти, що МОН створює рамку для реалізації політики. Ми не впливаємо на заклади, не можемо за них ухвалювати рішення. Тут нічого не міняється. Це як робили засновники, так вони і робитимуть.

У нових нормативних актах не фігурує ані закриття школи, ані її ліквідація. Є концепт зупинення діяльності закладу, який прописаний у Законі України «Про освіту». Але він нормативно не виписаний, тобто не виписано, як здійснюється це зупинення. І оце теж наступне завдання МОН — створити алгоритм зупинення діяльності закладу для того, щоб засновники розуміли, про що йдеться. Але потрібно пам’ятати, що, якщо засновник зупиняє діяльність закладу, він може її відновити, а коли заклад ліквідовується, то більше неможливо відновити його діяльність.

В. Т.: У директорів шкіл є навчальний рік на впровадження нового порядкута умов організації навчання в умовах воєнного стану. Які кроки вони можуть вже зробити? У всіх різні умови: у директора закладу освіти в Івано-Франківську, у директора, який лишається на ТОТ, і директора закладу освіти, що працює дистанційно.

Н. К.: Перше, на що хочу звернути увагу, це розмежування навчання за різними підходами різних категорій дітей. Тобто потрібно відходити від об’єднання всіх дітей в одному класі. Якщо це очне навчання — це очний клас. Якщо в закладі є діти, які вчаться дистанційно, то заклад відкриває повноцінний дистанційний клас, і, відповідно, за цей клас вчителі мають окреме навантаження. Тобто окремо функціонують очний і дистанційний класи.

Таке розмежування вкрай важливе. Воно в чомусь болісне, бо потрібно переформатувати всі класи для певної категорії шкіл. Але без цього неможливо далі будувати сталі політики. За усім цим — фінанси. Будуть змінюватись системи обрахування, нарахування субвенцій, тому що та, яка є, вже не відповідає реаліям. Вона будувалася на всі очні класи.

Для вчителів і директорів закладів освіти, які перебувають в умовно безпечних регіонах, МОН буде впроваджувати системи підтримки й навчання психологічних практик, щоб діти-ВПО легше адаптовувалися.

Для директорів закладів із ТОТ дуже потрібно переорієнтуватись на реальні категорії. Їхні реальні категорії — це діти на ТОТ (вкрай важливий наш людський ресурс, осередок українськості там, щоб було куди повертатись), діти, які перебувають у небезпечних регіонах, але які контролює Україна, тобто це дистанційна освіта, а також діти за кордоном.

Цього року поступово запроваджуватимемо інструменти, запустимо кадровий резерв, й будемо про це інформувати.

В. Т.: Що МОН робить для безпеки дітей у школах і яка ситуація зараз з укриттями?

Н. К.: Вважаю, зараз маємо непогані результати. Уряд затвердив 5 млрд грн на будівництво додаткових укриттів на прифронтових територіях. Тобто 2,5 млрд грн — це субвенція, яку вже розподілено, а це додаткові 5 млрд. Насправді це великі суми, тому що за два роки субвенції було 4 млрд грн (1,5 + 2,5).

Ці додаткові 5 млрд створюють умови для ще 66 тис. дітей, які зможуть отримати доступ до очної освіти саме у тих регіонах, де безпекова ситуація не дозволяє впроваджувати прості рішення. Тобто там, де не йдеться про найпростіше укриття.

Це дорогі рішення, але це — інвестиція в доступ до освіти.

Заплановано побудувати понад 130 об’єктів: 60 об’єктів за субвенцію 2,5 млрд і 77 (24 профтехосвіта та 53 заклади загальної середньої освіти) об’єктів за додаткові гроші.

Ми не зупиняємось на тому, що гроші виділені, а далі кожен робить, що хоче. Гроші виділені — це нереалізована політика. А нам треба, щоб якомога більша кількість дітей отримала доступ до очної освіти, і в них, як мінімум, призупинились освітні втрати.

В. Т.: «Школа офлайн» є. А чи буде «Дитсадок офлайн»?

Н. К.: «Школа офлайн» — експериментальний проєкт, на якому хотілося спробувати реалізувати інші підходи до розподілу грошей, до визначення того, як працювати, до комплексності. Зараз, коли ми бачимо, що воно дає результат, і це достатньо ефективний шлях, наступним кроком буде екстраполяція цього підходу на дошкілля. МОН вже підготувало аналітичну базу, і я думаю, що найближчим часом ми ініціюватимемо зустрічі з іншими міністерствами, віцепрем’єром, щоб презентувати підхід по дошкіллю, який був закладений на наступний бюджетний рік.