Промова директора на випускному: як словом запалити, а не спалити

Щороку, а можливо, й уперше, готуєтеся до промови на випускному вечорі. Ідеї та думки різні, адже захід багатоплановий: хочете надихнути випускників і напутнє слово їм сказати, а ще згадати про вчителів і батьків, які зробили свій неоціненний внесок у нав­чання дітей. Думаєте, як нічого не забути й скласти промову так, щоб виступ був ідеальним і щоб уважно слухали.

Не завжди на запитання «Як зробити промову бездоганною?» є проста відповідь. Утім, вона очевидна. Згадайте, кому присвячено захід. Випускникам! Тож саме це визначатиме тривалість, спрямованість і змістові аспекти вашої промови.

Пам’ятайте, що це свято для дітей, а не для вчителів і батьків

Щоб зрозуміти, кому присвячувати промову, до кого звертатися, запитайте себе: «Навіщо це мені?».

Якщо для вас це формальність, обов’язковий елемент заходу — програєте, вас не слухатимуть.

Так, директор на випускному говорить напутні слова. Утім, якщо для вас це обов’язковість, краще доручіть це завдання заступнику директора чи класному керівникові. Діти відчують фальш, тож ваші «обов’язкові» слова й емоції залишаться поза увагою.

Якщо маєте намір презентувати себе — програєте, вас не слухатимуть.

Не сприймайте промову на випускному як можливість показати себе. Дітям це не цікаво. Якщо все ж бажаєте виступити, зробіть це в колі колег. Принаймні їм зрозумілі і ваші, і їхні, і спільні зусилля на шляху, який пройшли за навчальний рік або й за всі роки з діть­ми, які завершують навчання в школі.

Якщо хочете привітати випускників зі святом — виграєте, вас слухатимуть.

Головні на святі — випускники. Не вчителі, які «всю душу вклали», не батьки, які «ночей не доспали», а саме о­динадцятикласники. Тож якщо хочете, щоб діти слухали вас, говоріть про них і лише про них.

Так, діти знають, що спочатку буде офіційна частина, але подумки проскочили повз неї та очікують найприємнішого — святкування з однокласниками. Тому, якщо хочете, щоб вас слухали, а не просто очікували, коли ви завершите, говоріть коротко.

Отже, якщо пишете текст промови, то ідеальний варіант — пів сторінки, 12—15 речень. Цього цілком достатньо, щоб сказати приємне дітям, з якими ви були поруч протягом їхнього навчання в школі.

Не посилюйте негативні переживання

Через війну змістовий аспект має обмеження, яких варто дотримуватися, щоб не спровокувати стресові відгуки або ж просто для того, щоб діти вас вислухали.

Не говоріть, що все буде добре. Тут завжди постає купа запитань: «Кому буде добре?», «Коли буде добре?» «А мені, у якої(-го) загинув батько / мама / брат… теж буде добре?» тощо. На твердженні «Все буде добре!» кожен занурюється у свою ситуацію, яка це «доб­ре» нівелює.

Не вводьте дітей у ситуацію, з якою вони не здатні впоратися. Наприклад: «Я впевнена(-ий), що таке сильне, яскраве, щире покоління назавжди зупинить війну / ворога». Категорично не можна на дітей перекладати відповідальність за порятунок країни. Або ж: «Я впевнена(-ий), що ви впораєтеся з усіма труднощами й виправдаєте сподівання батьків». Це посилює ситуацію невизначеності, у якій діти й так живуть через війну. А виправдання чужих сподівань — справа безглузда, бо вводить дитину в ситуацію, з якою вона впоратися не може, а також провокує агресивність, тривожність як віддалено, так і в моменті, тобто під час вашої промови.

Говоріть узагальнено, коли бажаєте, щоб здійснилися мрії дітей. Якщо ж сформулюєте фразу на кшталт «Я бажаю вам реалізувати себе в омріяній професії», це знову ж виставляє для дитини певні межі, тому реакція може бути подібною до попередньої: агресивність, тривожність, почуття меншовартості, адже зміни в сім’ї, країні, спричинені війною, можуть відкласти реалізацію мрії.

Не намагайтеся встановлювати якісь обмеження. Наприк­лад: «У нас війна, тому недоречно сміятися, танцювати, яскраво фарбуватися, грати на гітарі чи смакувати тістечка, купувати сукні, ходити на концерти». Діти чинитимуть опір. Зрозуміло, не фізично, але можуть голосом, наприклад. Можливо, обмеження й зупинять їх, але ставлення до вас і ваших слів це не змінить, тобто психологічний спротив точно буде, а отже… вас не слухатимуть. До того ж подібні обмеження нав’язують дитині почуття провини. Утім, обмеження хибні. Навіть на війні. Для когось певна дія з наведеного або й щось інше важливе для себе допомагає вижити в реальних обмеженнях війни, допомагає вціліти й зберегти себе як особистість, зберегти своє «Я» цілісним.

Кожен із наведених прикладів викликає особистісні переживання, змушує дітей замкнутися в собі, тож далі вас не слухатимуть. Ви не можете передбачити, що стане тригером для дитини, але повинні намагатися мінімізувати негативний вплив. Це варто враховувати й у повоєнний час. Адже випускники майбутніх років ще довго матимуть досвід воєнних подій, а ми не знаємо, чого кош­туватиме дітям їх долати. Тож будьте дбайливими до них і до себе також, бо з реакціями дітей, на які ви не розраховували, доведеться впоратися вам.

Подякуйте дітям

Стільки обмежень, то що ж говорити? Найкращий вихід у такій ситуацій — дякувати дітям! Точно є за що.

Дякуйте за мужність, силу й зібраність. Діти не просто живуть і виживають під час війни, вони навчаються й закінчують нав­чання в школі. Порівняно з дорослими діти мають зовсім небагато інструментів для відновлення сил: чогось не можна, щось не схвалюють дорослі, на щось вони вказують як на негідне, наприклад на лінощі. Утім, ми мало задумуємося над тим, скільки сил докладає дитина, щоб виконати завдання, прийти до школи, спуститися в укриття й щоразу не розсипатися від переживань і емоцій, які переповнюють.

Дякуйте за витримку. Не варто себе тішити тим, що діти завжди були щасливі в школі, ставляться до школи й учителів лише з вдячністю і пієтетом. Зараз вони святкують своє «звільнення» від одноманітності, адже впродовж тривалого часу були в одних і тих самих умовах — одні й ті самі стіни, вчителі, їхні повчання, інтонації і жести, які діти знають краще за самих авторів. А діти, які вимушені були все це змінити, проявили ще більшу витримку — зіб­ратися й продовжити, а згодом завершити навчання. Тож подякуйте дітям, що вони були терплячими до вас. Самоіронія ніколи не буває зайвою, а ще й додасть усмішок. Це точно приверне увагу до ваших слів. Отже, вас слухатимуть.

Дякуйте за досвід, який ви здобули завдяки сьогоднішнім випускникам. А можливо, і який здобували разом. Приймати дітей посеред навчального року з прифронтових зон або переїжджати разом із ними — це особливий досвід, багато нюансів і тонкощів до якого додали саме діти, їхні сила, витримка, зосередженість. А можливо, ви плакали разом, і обійми в цей момент додавали сили вам усім. Взаємне насичення силою, впевненістю у своїх можливостях — це теж незабутній досвід, тому за нього варто подякувати.

Слова вдячності дітям можуть змінити їхні формальні «дякую» у відповідь, пробудять у них щирість і прийняття.

Готуєте промову — згадайте свій випускний вечір: які були бажання і розчарування, про що мріяли й від чого зарікалися наперед. От і врахуйте все це, тоді ваша промова точно буде короткою, не нудною і не повчальною. Бажаю творчої наснаги!

Перейти в зміст номера